Прем’єра

Хорор-фільм навиворіт

Днями у «Блокбастері» відбувся прес-показ фільму жахів «Тобі кінець!», вихід в український прокат якого заплановано на 5 вересня.

Вважається, що режисерові Адамові Уінгарду вдалося цього разу «перегорнути» жанр хорору догори ногами.

Але, чесно кажучи, це жахливе дійство, коли посеред сімейного свята в будинок вриваються вбивці у звірячих масках з арбалетами та сокирами в руках, виявилося скоріше не фільмом жахів, а детективом. Ближче до фіналу глядач дізнається, що вбивці були найняті, вся ця кривава різня – виконання замовлення заради великої спадщини.

Лише одна людина змогла дати гідний опір злочинцям у масках тому, що з дитинства виховувалася, як зізнається, в «комуні екстремалів», де її навчили виживати за будь-яких умов.

Незважаючи на страшні сцени вбивств, коли на очах рідних людей гинуть один за одним мати, батько, невістка, сестра та старший брат, у фільми присутні елементи чорного гумору, навіть в завершуючи епізодах, коли героїню поранено копом, який, врешті-решт, прибув рятувати людей надто пізно, при цьому сам поліцейський невільно стає жертвою знаряддя, направленого проти вбивць.

Ось як відгукнувся на цей фільм російський журналіст Максим Ейдіс: «Бажання найжахливішим чином знищити своїх найближчих родичів під час сімейної вечері знайоме й зрозуміле кожному. Тому чи варто дивуватися, що в аристократичній родині, про інтриги в якій розповідає «Тобі кінець!» теж є бажаючи, але з самого початку хитрий сценарист почне обдурювати глядачів, вказуючи, що за нападом стоїть той чи інший персонаж. Проте, хоча сюжет й натякає, наприклад, на класичні «Десять негритят», кров на екрані ллється в усі боки, а жорстокості вбивць позаздрив би й уявний друг з бензопилою з «Кривавої жатви», «Тобі кінець!» — не детектив й не трилер. За задумом режисера, який може влаштувати балаган навіть й з жорстокої та кривавої смерті самої привабливої дівчини за столом (привіт Хічкоку), фільм обертається на неймовірну смішну комедію виживання (на кшталт «Один дома»), лихо й навіть безсоромно граючи з жанровими штампами. Сьогодні подібне в моді.  Сучасного глядача, який вже передивився усе на світі, налякати складно, заінтригувати – ще складніше, а ось примусити злорадно посміхатися, спостерігаючи чужі страждання, ще можливо. Хоча до справжніх майстрів комедії страждання  мастеров комедии страдания Уінгарду ще далеко, кіно запам’ятовується: тут є найсмішніше на світі вбивство на кухні, найрадикальніша фам-фаталь в світовому кінематографі й найбезглуздіші наймані вбивці, які завдяки костюмам та маскам виглядають ніби втекли з російського бойовика «Квітень».

Що ж, головне, слід відмітити, що підліткам до вісімнадцяти років цей фільм не бажано дивитися в ніякому разі аби психіка не постраждала. Це хіба що 30-ти- чи 40-річні циніки можуть посміхатися, коли найабсурднішим чином на екрані розгортається картина вбивства численного сімейства – і все це заради грошей, якими два брати не хочуть ділитися з іншими близькими родичами в майбутньому, дуже поспішають покінчити з усіма, тому що не навчилися ці гроші заробляти власною працею. І лише одна студентка виявилася справжньою людиною, не злякалася, не відступила навіть перед обличчям смерті.

Але якщо «фільм жахів» можна перетворити на «комедію страждань» (у вас це якось в голові вкладається?), то скоро під подібним кутом можна буде розглядати та відчитувати будь-які трагічні події, якщо ще який-небудь досвідчений режисер вирішить, що трагедія – це та сама ж комедія, лише навиворіт. Так, воно може й смішно у фільмі, бо ти розумієш, що це всього лише акторська гра, хоча б й найталановитіша… Та чи навчиться покоління гравців у комп’ютерні ігри розрізняти моральне від аморального, трагедію від комедії, сміх від сльоз, віртуальне від реального, якщо увесь світ читатиметься та поводитиме себе навиворіт?

Анна Лобановська

 

Добавить комментарий